У сучасних українських реаліях спільна власність на нерухомість є досить поширеним явищем. Квартири та земельні ділянки нерідко оформлюються на подружжя, близьких родичів або кількох спадкоємців. Складнощі зазвичай виникають у момент, коли майно потрібно продати або визначити, хто і якою його частиною користується.
Юрист пояснив, якими способами можна поділити нерухомість між співвласниками та як мінімізувати ризик конфліктів у майбутньому.
Види спільної власності на нерухомість
За словами юриста, українське законодавство розрізняє спільну часткову та спільну сумісну власність. Різниця між ними є принциповою. У разі часткової власності кожен співвласник має чітко визначену частку — наприклад, 1/2 чи 1/3 об’єкта. Натомість у спільній сумісній власності частки не встановлені доти, доки не буде проведено офіційний поділ.
«За спільної сумісної власності жоден із співвласників не може вважати конкретну частину майна своєю, поки не відбудеться юридичний поділ».
Поділ нерухомості за домовленістю сторін
Найоптимальніший варіант — досягти згоди між усіма співвласниками. У такому разі сторони можуть укласти договір про поділ майна або про визначення часток. Документ обов’язково посвідчується нотаріусом. Це дозволяє швидко врегулювати питання та уникнути судових процесів.
Коли можливий виділ частки в натурі
Окремим варіантом є виділ частки в натурі, тобто фізичне відокремлення частини майна — з окремим входом, санвузлом і комунікаціями. Проте така можливість існує лише за умови дотримання будівельних норм.
Як наголошує юрист, на практиці реалізувати такий варіант досить складно, особливо у випадку стандартних квартир у багатоповерхових будинках.
Визначення порядку користування майном
Якщо поділ у натурі неможливий, співвласники можуть встановити порядок користування нерухомістю. Це передбачає закріплення за кожною стороною певних приміщень або зон без зміни права власності.
Такий підхід часто використовується як тимчасове рішення, яке допомагає знизити рівень напруги між співвласниками.
Судовий шлях
У ситуаціях, коли домовитися не вдається, залишається судовий порядок вирішення спору. Суд може визначити частки, встановити порядок користування майном або призначити грошову компенсацію.
«Коли компромісу досягти неможливо, питання вирішується через суд».
Водночас судові процеси потребують значних витрат часу, коштів і емоційних ресурсів, тому звертатися до них варто лише тоді, коли всі інші способи вже вичерпані.