Моя iпотека (безцiнний луцький досвiд)

Це був кiнець… У нашiй сiм’ї, яка час вiд часу мешкала «на перекладних», увiрвався терпець, коли господиня найманої нами квартири в черговий раз пiдняла орендну плату. Цього разу стрибок був справдi суттєвим, бо сума пiдскочила одразу на 40 доларiв. Побачивши ж мої широко розкритi очi господиня дала зрозумiти, що i це не межа…

Слухати iнших – забудь

Про iпотеку ми з чоловiком подумували вже давно – треба вiддати належне телевiзiйнiй та зовнiшнiй рекламi, яка наперебiй твердила, про «тiльки у нас», «найнижчi вiдсотки» та «легко як раз, два, три». Спершу у нас ще жеврiли рештки надiй на «молодiжку» – Державний фонд сприяння молодiжному житловому будiвництву. Але коли фонд пригальмував свою дiяльнiсть, зрозумiли, що доки чекатимемо вiд держави манни небесної, одного прекрасного дня досягнемо 35-рiчного рубежу i все – компенсацiї нам не бачити, як i власної квартири. Стримували й iншi гальма – громадська думка. Цей фактор, чи не найбiльш дiєвий при нашiй ментальностi, перекреслював усi рожевi мрiї i оптимiстичнi плани. Тож першим кроком до майбутньої квартири стало саме вiдкидання будь-чийого життєвого досвiду i дружнiх порад.

Усi починають з оголошень

Кроком другим став такий собi монiторинг. Нi, не iпотечних процентних ставок у рiзних банках (цим згодом зайнявся чоловiк), а перш за все луцьких квартир. Щочетверга ми скуповували усi луцькi рекламнi видання i ядучо-рожевим маркером обводила ймовiрнi варiанти. Оскiльки сума першого внеску, який на ту пору вимагали всi банки, у нас вимальовувалася непристойно мала, прiоритет цiни ставав на перше мiсце, а вже район, площа, кiлькiсть кiмнат, поверх та стан квартири безнадiйно плiвся на останнiх позицiях.
Початок щотижневого перелопачування оголошень припав на цьогорiчну весну, у рамки поставлених нами цiнових меж ще сяк-так вписувалися двокiмнатнi середнячки. Та ми й далi не втрачали надiї знайти «той самий» варiант (я наївно вiрила, що обов’язково десь на нас чекає термiново вiд’їжджаючий за кордон продавець або старенька бабуся, яка продає свою трикiмнатну хрущовку без ремонту за цiною однокiмнатної малосiмейки) цiни на квартири безупинно росли. I вже до початку лiта нашi попереднi варiанти з «двiєчками» пiдскочили настiльки, що в поставленi цiновi рамки вписувалися хiба «критичнi» варiанти – або двокiмнатнi з частковими зручностями, або ж узагалi однокiмнатнi.

Безвихiдь

Оскiльки ми сiм’я однодiтна, причому дитя вже переступило свiй 10-рiчний рубiж, варiант «одинички» нам категорично не пiдходив. А на пристойну «двiєчку» жоден кредит нас би не врятував, хiба безвiдсотковий. Приречено опустивши руки, ми вирiшили, що краще вже й далi смиренно платити за оренду найманої нами хрущовки, анiж прирiкати нашу сiм’ю на суцiльнi морально-матерiальнi незручностi.

Вихiд знайдено!

Ми, але не я. Затявшись не по-дитячому, я змiнила русло пошуку в бiк недорогих будинкiв (чи то пак старих хат) у передмiстi. Чоловiк був категорично проти таких варiантiв – перспектива щоденного добирання до мiста на роботу та ще, чого доброго, якоїсь присадибної господарки його категорично не влаштовувала. Але я мовчки йшла далi.

Газетний Шерлок Холмс

До речi, подiлюся досвiдом вирахування в газетi цiн на квартири. Цiну в оголошеннi зазвичай вказують тiльки агентства нерухомостi, приватнi ж продавцi неохоче називають вартiсть квартири навiть по телефону. Для того ж, аби почути, що цiна на ту чи iншу квартиру перевищує вашу ставку як мiнiмум вiдсоткiв на 20, зовсiм не обов’язково їхати на зустрiч. У цьому разi краще зiграти в «знайди 3 спiльнi риси». За вказаними в оголошеннi параметрами квартири (площа – загальна, житлова i кухнi, вулиця чи район, а ще краще щось дуже iндивiдуальне на кшталт «у кухнi електроплита «Iндезiт» або «вбудована прихожа горiхового кольору») можна вичислити квартиру, продажем якої паралельно займається i агентство, i сам власник.

Наш варiант!

Саме таким, вирахуваним шляхом пошуку подiбностей, i виявився варiант квартири у передмiстi. Ключовим став пароль «частковий євроремонт» (ми ще тодi жартували – частково євро, частково – що?). Причому пiдiйшла нам не тiльки цiна 27 000 у. о. (на ту пору стiльки ж коштувала поганенька «двiєчка» або пристойна «одиничка» в Луцьку), а й категорiя житла. У селищi в кiлькох кiлометрах вiд Луцька продавалася 3-кiмнатна квартира загальною площею 65 кв. м мiського типу та ще й полiпшеного планування.

Вiдчувши, що це «наш» варiант, ми мiцно вхопилися за нього, а вiдповiдно за господарiв квартири, запевнивши, що беремо квартиру i вже готовi дати завдаток. Вдома, коли почали детальний «розбiр польотiв», вiдновлюючи в пам’ятi вже майже рiднi стiни, квартира подобалася нам все бiльше i бiльше. Одразу поясню, що називалося тим самим частковим євроремонтом: у квартирi були два метало пластикових вiкна (два iнших вiдповiдно були дерев’яними) i побiленi «Снiжкою» рiвненькi стелi. Решта ж – шпалери, кахлi в кухнi та санвузлi, сантехнiка i столярка – були цiлком вiтчизняними, тобто потребували якщо не негайної, то принаймнi найближчої замiни. Але це нас абсолютно не лякало. Єдиним недолiком квартири ми вважали перший поверх. Все решта ж видавалося просто iдеальним.

Iдеально!!!

Нам подобалися окремi кiмнати: чималенька вiтальна, досить пристойна спальня i компактна дитяча. З вiтальнi вихiд на балкон, зi спальнi на лоджiю. Особисто мене тiшила кухня. Пiсля «хрущовочної» коробочки, в квартирi, яку ми винаймали, ця кухня видалася менi просто велетенською. I справдi, у господарiв там вiльно помiстилися i чималий кухонний гарнiтур, i холодильник, i великий стiл, i м’який куточок, i ще залишалося мiсце. Бiля кухнi була невеличка комiрчина, де можна переховувати всiляке мало використовуване домашнє начиння…
Чоловiк перебив мої дизайнерськi проекти щодо «нашої нової квартири» на найцiкавiшому мiсцi – я саме примiряла до спальнi новi штори.

Крах iлюзiй?

Просто пiд час його другої зустрiчi з господарями виявилося, що облюбована нами квартира перебуває в заставi у кредитнiй спiлцi пiд чималу суму в доларах. Тобто, аби квартира стала нашою, нам потрiбно було пройти ряд нестандартних процедур i, що головне, не дати себе ошукати…

Але про це – наступного разу.